freeland18 березня 2009 року в Міжнародному інституті менеджменту в Києві пройшла відкрита лекція головного редактора The Financial Times у США Христі Фриланд.

Громадянка Канади, пані Фриланд розпочала свою кар’єру в журналістиці як позаштатний кореспондент, дописувач The Financial Times, The Washington Post, The Economist. Також у її послужному списку — посада заступника редактора канадського видання The Globe and Mail та низка посад у різноманітних підрозділах The Financial Times (зокрема, пані Фриланд працювала редактором FT Electronic Services та FT Weekend edition, а раніше — очолювала Московське бюро видання).

Представляючи Христю Фриланд на початку відкритої лекції, голова правління Міжнародного фонду «Відродження» Богдан Гаврилишин зазначив, що інтереси гості зосереджені не тільки на Америці, але й на подіях у світі та не в останню чергу — в Україні. Тож у її статтях регулярно з’являються новини про Україну. Вони не завжди позитивного забарвлення, але, зазначає пан Гаврилишин, «краще навіть, коли вас ненавидять, аніж коли вас узагалі ігнорують».

Під час лекції пані Фриланд говорила здебільшого про економічні й бізнесові аспекти, пов’язані зі світовою фінансовою кризою. Однак розмова торкнулася й окремих питань роботи медіа. Окремі моменти з виступу пані Фриланд та її спілкування з відвідувачами лекції ми пропонуємо нашим читачам.

Про прогнози розвитку кризи

Мені досить часто доводиться виступати по телебаченню — це частина моєї роботи в Financial Times — і всі дуже люблять питати: коли вже ця криза закінчиться, коли ринок почне підніматися? Моя відповідь завжди така: я розумію це питання, і коли я беру інтерв’ю у, скажімо, міністра фінансів або голови якогось банку, я завжди їх запитую про те ж саме. Але за моїм досвідом, найближчі до ринку люди, які найкраще знають, що відбувається — найменш упевнені в прогнозах про те, як це розвиватиметься. З цього я розумію: те, що відбувається нині, — це криза, рівної якій ще не було. Це дуже важливо зрозуміти, бо всі ми люди, всі ми хочемо якоїсь упевненості, хочемо знати, коли це скінчиться і наскільки впливовою буде криза. Але я би вам радила дуже скептично ставитися до людей, які впевнено кажуть: так і так, це все закінчиться. Я думаю, насправді ніхто не знає, як і коли це закінчиться.

Про імідж України у світі

Я не можу нічого сказати про внутрішні процеси в Україні, але знаю, як світ може дивитися на Україну. Нині Україна переживає велику кризу, але й весь світ переживає велику кризу. Всі західні держави — які, можливо, раніше брали участь у житті України, давали поради, кредити і так далі — тепер у першу чергу стурбовані власними внутрішніми проблемами. І це треба дуже добре зрозуміти.

Коли мене просили сказати кілька слів про те, як світ бачить Україну, я хотіла відповісти дуже коротко і напівжартома: світ узагалі не думає про неї. Нині кожна країна надзвичайно задурена своїми внутрішніми проблемами, і саме так має бути. Але з української точки зору це дуже сильно відрізняє теперішню кризу від попередніх — 1998-го, 1991 років.

При цій всій неясності, стурбованості своїми внутрішніми проблемами західний світ, і в першу чергу Америка, неготовий до сприйняття проблем закордону. Тепер вони хочуть дуже простого, зрозумілого партнера. І я думаю, те, що Україна здається дуже складною (в цьому, очевидно, винні західні журналісти, які не досить ясно описують події в Україні, зокрема через нашу погану журналістську роботу) — це небезпечно для України. Незрозуміло, хто керує, з ким треба говорити, якою є національна лінія і чи вона взагалі є. Треба мати на увазі, що Вашинґтон, Лондон, Париж, Брюссель — усі в першу чергу переживають за свої проблеми, їм тяжко додати до того всього ще й ускладнення, які вони бачать тут.

Про роль преси в подоланні кризи…

Очевидно, що очікування відіграють дуже велику роль під час кризи. Хоч нині стало дуже популярним і серед урядовців, і серед бізнесменів звинувачувати пресу в економічній кризі: мовляв, ми нічого путнього не зробили, погана преса весь час друкує погані новини про економічну ситуацію, а от якби ми щось прекрасне надрукували — всі би побігли одразу в крамниці й купували собі нові хати, й усе було б прекрасно. Я не згодна з такою оцінкою; думаю, у такого очікування, крім психологічного моменту, є інші серйозні фактори.

…і корупції

Я, як журналіст, професійно зацікавлена у зменшенні корупції — ба навіть моя професійна честь до цього зобов’язує. Я думаю, якщо є відкрита, активна журналістика — це може тільки допомогти країні стати менш корумпованою. Ви можете мені сказати, що Україна — протилежний приклад, але тим не менш Україна може пишатися тим, що має дуже відкриту, активну й професійну журналістику. Мені було дуже приємно побачити, на якому рівні працюють українські журналісти і як активно суспільство, політики, ділові кола беруть участь у тій журналістичній розмові. Можливо, це більше питання віри, аніж аналітики, але я вірю в силу вільного слова, вірю, що кінець-кінцем це мусить допомогти Україні стати менш корумпованою.

Нині в Америці ми дуже добре усвідомлюємо, якою важливою стала наша робота — не у зв’язку з корупцією, а в спрямованості на те, щоби з’ясувати, що спричинило цю кризу, як на неї щодня реагують на фінансових ринках. Для фінансового журналіста цей період має значно більше значення, ніж довгі роки, коли нічого надзвичайного не відбувається.

Після завершення лекції пані Фріланд, незважаючи на втому і щільний графік, люб’язно погодилася поспілкуватися з кореспондентом ТК.

— Скажіть, будь-ласка, в яких настроях тепер американська преса описує події, пов’язані з кризою? Які настрої панують у публікаціях?

— Боюся, що крім того, що настрій професійний, нічого цікавого вам не можу сказати. Люди стараються писати про те, що відбувається.

— А якщо брати самі американські ЗМІ: що в них відбувається у зв’язку з кризою?

— Це очевидно, адже медіа є частиною економіки країни, і всім складно переживати кризу. Єдине, що для фінансової преси є плюс від кризи: в нас з’явилося більше читачів. Є гострий суспільний інтерес до фінансових і політичних новин. Але з рекламою, наприклад, проблеми, і це само собою.

— А чи не буває намагань — з боку уряду чи професійного середовища — організувати певний формат висвітлення подій, пов’язаних із кризою? Скажімо, зсунути баланс у бік позитиву?

— Ні. Я вже казала: політики й бізнесмени завжди люблять звинувачувати пресу в тому, що ми не досить позитивно пишемо. В Америці це також є, і тепер, під час кризи, це можна особливо часто почути. Але я не згодна з такою позицією. Не думаю, що наша робота полягає в тому, щоб бути cheerleaders. Наша робота полягає в тому, щоб найоб’єктивніше розказати, що відбувається. Я би сказала так: частина нашої роботи полягає ще й у тому, щоб, як кажуть англійці, не кричати про пожежу в переповненому кінотеатрі. Я завжди про це кажу своїм журналістам: ми не повинні писати, наприклад, що отакий банк наступного тижня може збанкрутувати. То не наша робота; наша робота — писати, що відбувається, на базі фактів і цитат.

Автор: Олексій Зубенко

Источник: www.telekritika.ua